Юридична психологія

Проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітніх потерпілих із вадами психофізичного розвитку: організаційно-тактичні й психологічні засади

Анастасія СУВОРОВА — 2024-07-17

Анотація. Вивчення статистичних даних стосовно динаміки кримінальних правопорушень, вчинених щодо неповнолітніх потерпілих із вадами психофізичного розвитку, продемонструвало їх кількісне зростання. Передусім зазначене обумовлено тим, що неповнолітні потерпілі з вадами психофізичного розвитку характеризуються віктимністю. Негативні наслідки спричиняють умови воєнного стану, подолання повномасштабної агресії Російської Федерації, адже війна згубно позначається на фізичному, психологічному та психічному здоров’ї дітей. Особливості розслідування, тактика слідчих (розшукових) дій пов’язані з патологічним станом організму таких дітей, які здебільшого мають інвалідність, не були предметом наукових досліджень, що й визначило його актуальність. Мета статті – висвітлити зміст проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітніх потерпілих із вадами психофізичного розвитку відповідно до організаційно-тактичних і психологічних засад. У процесі дослідження використано як загальнонаукові, так і спеціально-правові методи: порівняльно-правовий, системно-структурний та метод системного аналізу. З метою детального висвітлення проблематики за основу обрано погляд на структуру тактики слідчих (розшукових) дій відповідно до етапів: підготовка; проведення; фіксація перебігу й результатів, їх оцінка. Висвітлено організаційно-тактичні та психологічні засади проведення слідчих (розшукових) дій на кожному з етапів. Продемонстровано значення взаємодії слідчого з іншими суб’єктами під час реалізації поставлених завдань. Підвищенню ефективності практичної діяльності сприяє формування теоретичних положень і практичних рекомендацій у контексті того, що спільна діяльність слідчого з іншими суб’єктами під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітніх потерпілих із вадами психофізичного розвитку має правове закріплення, що відображено як у загальній формі взаємодії (реалізується з інформаційною, довідковою метою задля збирання та передання інформації), так і спеціальній формі взаємодії (під час якої слідчий надає письмові й усні доручення, вказівки іншим суб’єктам, приймає процесуальні рішення в кримінальному провадженні), а також у непроцесуальній формі взаємодії, у межах якої виконують організаційно-тактичні, психологічні й управлінські завдання.

Ключові слова: досудове розслідування; права та свободи людини; тактичний прийом; кримінальне правопорушення; спеціаліст; психолог; лікар; судово-медичний експерт.

Організаційно-методичні засади надання психологічної допомоги учасникам бойових дій

Оксана РОМАНЕНКО — 2024-07-17

Анотація. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю інтенсифікації психологічної допомоги учасникам бойових дій. Мета статті полягає у визначенні організаційно-методичних засад надання психологічної допомоги учасникам бойових дій. Методологію аналізу проблеми становить загальна теорія трансформації особистісних змін у кризових умовах, що ґрунтується як на диференціації, так і на інтеграції наявних знань у різних галузях, а також психотерапевтичні концепції впливу на особистість. Методи дослідження: аналіз та узагальнення результатів прикладних досліджень у галузі надання психологічної допомоги учасникам бойових дій. Проаналізовано зарубіжний та вітчизняний досвід вивчення психоемоційних станів особистості під впливом психотравми в умовах воєнного стану. Визначено переваги інтегративного підходу в системі методів психологічної допомоги учасникам бойових дій. Окреслено завдання психотерапевтичного впливу на особистість учасника бойових дій, що фокусуються на трьох складових самосвідомості: саморозумінні (когнітивний аспект), самоставленні (емоційний аспект) і саморегуляції (поведінковий аспект). Обґрунтовано необхідність поєднання індивідуальних і групових форм психотерапевтичного впливу з висвітленням ролі основних факторів: універсальності проблем; психоедукації; саморозкриття; акцептації; катарсису; спонукання до альтруїзму; надання зворотного зв’язку; корективного емоційного досвіду; формування згуртованості групи. Доведено, що психологічна допомога учасникам бойових дій реалізується через широке коло загальних факторів впливу, яка призводить до певних змін в особистісному розвитку. Описано основні етапи застосування методу Френка Пьюселіка як одного з найефективніших методів психологічної допомоги учасникам бойових дій. Визначено загальну стратегію психологічної допомоги учасникам бойових дій, що полягає у відокремленні особистості від травмувальних подій шляхом перетворення досвіду в спогади, знаходження його конструктивного змісту. Представлено трактування особистісних змін як механізму міжсистемного переходу до нової ідентичності, що поєднує позитивні й негативні сторони. Практична значущість представлена визначенням форм і методів психологічної допомоги учасникам бойових дій.

Ключові слова: психотравма; посттравматичний стресовий розлад; трансформація особистості; інтегративний підхід; фактори психотерапевтичної дії.

Особистісні фактори, що обумовлюють схильність до віктимної поведінки

Анна ЛІСОВЕНКО — 2024-07-17

Анотація. У статті проаналізовано результати емпіричного дослідження особистісних факторів, які обумовлюють схильність особи до віктимної поведінки. Актуальність статті зумовлена затребуваністю досліджень, які спрямовані на вивчення передумов розвитку різних типів віктимності й особистісних факторів. За результатами кореляційного аналізу вперше встановлено, що схильність особистості до вияву певного типу віктимності підвищується за наявності таких особистісних характеристик: 1) дратівливість, невротичність, відкритість, екстраверсія – властиво для агресивного типу віктимності; 2) депресивність, відкритість – для активного типу віктимності; 3) емоційна лабільність, невротичність, підвищена спонтанна агресивність, сором’язливість, закритість, знижена реактивність, агресивність, фемінність – для ініціативного типу віктимності; 4) урівноваженість, депресивність, інтроверсія, знижена дратівливість, закритість – для пасивного типу віктимності; 5) маскулінність, знижена депресивність, спонтанна агресивність, дратівливість, сором’язливість, реактивна агресивність – для некритичного типу віктимності; 6) спонтанна агресивність, маскулінність, дратівливість, емоційна лабільність, невротичність, сором’язливість – для реалізованого типу віктимності. Встановлено психологічні портрети осіб з максимальною та мінімальною схильністю до віктимної поведінки. Зауважено, що за наявності таких психологічних характеристик, як знижені невротичність, дратівливість, депресивність й емоційна стійкість, знижується ймовірність вияву певного типу віктимності. З метою профілактики та корекції віктимної поведінки запропоновано здійснювати індивідуальну й групову психокорекцію з використанням тренінгових технологій, методів регресивної психотерапії, гештальттерапії, когнітивно-поведінкової терапії тощо.

Ключові слова: особистість; віктимність; поведінка; причини віктимності; тип віктимності.

Теоретико-методологічне підґрунтя оцінки ефективності діяльності психолога (компаративний аналіз)

Тетяна ЮРЧЕНКО-ШЕХОВЦОВА — 2024-07-17

Анотація. Проблема оцінки ефективності роботи персоналу є актуальною в будь-який період. Нині постає питання визначення ефективності діяльності психологів у сфері безпеки й оборони України. Однак відсутність чітких критеріїв, за якими можна було б оцінити й визначити ефективність діяльності психолога, зокрема психолога у сфері безпеки та оборони, не дає такої можливості. Метою статті є вивчення й аналіз різних теоретико-методологічних підходів до визначення ефективності роботи психолога та місця кваліфікації й компетентності в оцінці ефективності роботи психолога, окреслення підґрунтя для розробки критеріїв ефективності професійної діяльності психологів МВС України в умовах воєнного стану. Методологією є загальна теорія професійної діяльності, компетентнісний підхід щодо оцінки професіоналізму виконавця. Наукова новизна полягає в тому, що висвітлено теоретичні підходи до проблеми визначення ефективності професійної діяльності; окреслено сутність понять ефективності, продуктивності та результативності праці; акцентовано на поглядах українських та іноземних фахівців щодо розуміння ефективності діяльності психолога. У процесі дослідження визначено, що ефективність діяльності психолога взаємопов’язана з його особистісними та професійно важливими якостями; може залежати від професійного спрямування, специфіки виду діяльності, кваліфікаційних вимог, посадових обов’язків, нормативних документів, що регламентують діяльність психолога. Неодмінною складовою ефективності діяльності психолога є дотримання ним етичних і моральних норм, провідних професійних мотиваційних тенденцій. Встановлено, що критерії оцінювання ефективності діяльності психолога різноманітні й мають поділ на об’єктивні та суб’єктивні. Оцінювання діяльності психолога полягає в зовнішній оцінці – з боку керівництва та колег, а також внутрішній – самооцінці. Перспективою майбутніх досліджень є розробка критеріїв ефективності професійної діяльності психологів системи МВС України в умовах воєнного стану.

Ключові слова: ефективність; продуктивність; результативність; професійно важливі якості; критерії оцінки; психолог.

Соціально-правові та психологічні аспекти колабораціонізму в умовах російсько-української війни XXI століття

Юлія САГАЙДАК — 2024-07-17

Анотація. В умовах повномасштабної російської інтервенції 2022 року явище колабораційної діяльності набуло суттєво іншого змісту, з огляду на що вказана проблематика потребує детального теоретико-правового й соціально-психологічного аналізу. У статті здійснено спробу диференціювати різні вияви та форми колабораціонізму. Розглянуто особливості соціально-побутового та військово-політичного колабораціонізму. Проаналізовано види колабораціонізму, які можуть становити загрозу національній безпеці й обороні. Проведено юридичний аналіз кримінального законодавства стосовно нового кримінального правопорушення – колабораційної діяльності. Доведено доцільність застосування індивідуального підходу до кожного випадку колабораціонізму, ґрунтовного дослідження його соціально-психологічних і правових засад, що дасть змогу зрозуміти психологію колаборації з ворожими інститутами та виокремити різні форми колабораційної діяльності, щоб у подальшому правильно кваліфікувати такі діяння. Аргументовано положення стосовно того, що вияви колабораціонізму можуть бути індикатором внутрішньополітичних проблем державної політики, рівня патріотизму та правової свідомості населення, прогалин у сфері захисту прав людини і громадянина, а також вказувати на необхідність посилення соціально-правової роботи з населенням, щоб запобігти кримінальним діянням, які за характером можуть бути кваліфіковані як колабораційна діяльність чи державна зрада й тягнути за собою накладення санкцій у вигляді позбавлення волі.

Ключові слова: колаборація; психологія колаборації; колаборація з ворогом; державна зрада; права людини; кримінальне діяння; війна в Україні.

Криміналістичні та психологічні особливості особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, пов’язані з підробкою документів

Віталій ГАГАЧ — 2024-07-17

Анотація. У науковій статті розглянуто криміналістичні та психологічні особливості особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, пов’язані з підробкою документів. Визначальним елементом криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, пов’язаних із підробленням документів, є особа, яка вчиняє такі кримінальні правопорушення, відомості про яку відображають особливості способу й механізму вчинення кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Мета статті – здійснити характеристику особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, пов’язані з підробкою документів у контексті криміналістичної та психологічної характеристики. У процесі дослідження використано як загальнонаукові, так і спеціально-правові методи: порівняльно-правовий, системно-структурний та метод системного аналізу. З’ясовано, що типові особливості криміналістичної та психологічної характеристики такої особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, пов’язані з підробкою документів, слід виокремлювати на основі класифікації таких кримінальних правопорушень, зокрема з огляду на спосіб підробки документа, тип документа, сферу господарської діяльності, у якій особа вчиняє протиправні дії. Виокремлено категорії осіб, які вчиняють такі кримінальні правопорушення, на основі типу документа, який є предметом виготовлення або модифікації. Сформовано типовий портрет особи злочинця (правопорушника), що вчиняє кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, пов’язані з підробленням документів, на основі вивчення їх криміналістичних і психологічних особливостей.

Ключові слова: методика розслідування; криміналістична характеристика; особа злочинця; господарська діяльність; підробка документів; психологічні характеристики.

Ґендерна сегрегація в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання: причини і шляхи подолання

Юлія ЗАХАРЧЕНКО — 2024-07-17

Анотація. Ґендерна рівність на ринку праці передбачає рівний доступ чоловіків і жінок до всіх можливостей, зокрема до місць роботи, пов’язаних із відповідальністю та прийняттям рішень. Крім нижчого, порівняно з чоловіками, представництва жінок на керівних посадах у Міністерстві внутрішніх справ, органах (підрозділах) Національної поліції України, помітно меншим є їх залучення до навчання в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання. Цей дисбаланс обумовлює те, що основним способом вступу для жінок на службу в поліцію є відбір через поліцейські комісії. Низька конкурентоздатність жінок-поліцейських у конкурсах на вищі посади обумовлена тим, що фахову підготовку вони здобувають переважно в стислий проміжок часу під час проходження первинної професійної підготовки, а не в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання. Метою роботи є висвітлення сутності й особливостей подолання ґендерної сегрегації в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання для ефективного регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері адміністративного права. Для досягнення мети дослідження використано діалектико-матеріалістичний, функціональний, системно-структурний, історико-правовий, порівняльно-правовий, герменевтичний та формально-догматичний філософські підходи, загальнонаукові методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, спеціальні методи соціологічного дослідження та математичної статистики. Встановлено, що ґендерна сегрегація являє собою форму непрямої дискримінації і за видовою класифікацією має горизонтальний та вертикальний вияв. Емпірично доведено, що основною причиною її появи в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання є наявність ґендерно-корпоративних стереотипів. Проаналізовано міжнародне й національне законодавство за напрямом. Запропоновано рекомендації з удосконалення нормативно-правового регулювання запобігання та протидії ґендерній сегрегації. Практична значущість роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані в законотворчій діяльності, пов’язаній з реалізацією національної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Ключові слова: дискримінація; запобігання; насильство; підготовка поліцейських; позитивні дії; протидія; реалізація політики.

Проведення слідчих (розшукових) дій слідчим: криміналістична та психологічна характеристика

Олександр ДУЛЬСЬКИЙ — 2024-07-17

Анотація. Криміналістика та психологія є тими прикладними науками, теоретичні знання яких спрямовані вплинути на протидію злочинності. Одним з інструментів у протидії злочинності є слідчі (розшукові) дії, які, окрім кримінальної процесуальної складової (закріплення цього інституту в Кримінальному процесуальному кодексі України), характеризуються ще й криміналістичним і психологічним аспектами. Взаємозв’язок зазначених складових дає змогу слідчому формувати належну доказову базу в кримінальному провадженні. Метою наукової статті є висвітлення криміналістичної та психологічної характеристики проведення слідчих (розшукових) дій слідчим. Методологічний інструментарій обрано відповідно до зазначеної мети, специфіки об’єкта й предмета дослідження. У статті використано комплекс принципів і методів наукового пізнання, зокрема аналіз, синтез, порівняння, метод дедукції тощо. Наукова новизна статті полягає у висвітленні криміналістичної та психологічної характеристик з огляду на сучасні умови розвитку наук криміналістики й психології під час проведення слідчих (розшукових) дій слідчим, а також визначенні тих особливостей, які виражаються у взаємозв’язку цих аспектів. Під час дослідження було наведено приклади реалізації криміналістичного та психологічного аспектів під час проведення слідчим таких слідчих (розшукових) дій, як огляд місця події, обшук і допит. Констатовано, що криміналістичний аспект проведення слідчих (розшукових) дій означає залучення знань з криміналістичної науки під час проведення таких процесуальних дій слідчим, а психологічний – залучення знань з психології під час провадження такої діяльності слідчим. Доведено, що криміналістичний і психологічний аспекти слідчих (розшукових) дій в процесі їх проведення слідчим завжди перебувають у взаємозв’язку, адже вони сприяють отриманню криміналістично значущої інформації під час проведення конкретного виду процесуальної дії (мікрорівень) і загалом направлені на встановлення всіх обставин кримінального провадження (макрорівень). Неврахування слідчим таких аспектів під час проведення слідчих (розшукових) дій може спричинити негативний результат проведення такого виду кримінальних процесуальних дій (недосягнення їх цілей).

Ключові слова: криміналістика; психологія; місце події; допит; обшук; тактика; спостережливість; пізнання.

Підвищення особистісного статусу студента через мотивацію до збереження здоров’я

Олена ТИЩЕНКО — 2024-07-17

Анотація. У статті висвітлено поняття мотивації до самозбереження психофізичного здоров’я студентів, підвищення «особистісного статусу» студента в педагогічному процесі як цілеспрямований психолого-педагогічний вплив, спрямований на розвиток особистісних якостей молоді, який має на меті формування здатності до особистої самореалізації через мотивацію до збереження здоров’я. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування психолого-педагогічних концепцій мотивації до збереження здоров’я та, відповідно, підвищення особистісного статусу студента. Методологічним підґрунтям статті є загальні психолого-педагогічні положення про сутність і розвиток особистості в процесі життєдіяльності, теоретичні положення закономірності розвитку особистості, принцип системного підходу. Ефективна діяльність людини можлива лише через розуміння її мотивації, шлях дослідження пізнання, застосування принципів світогляду до духовної творчості та практики. Методологія підвищення особистісного статусу студента через мотивацію до збереження здоров’я пов’язана з теоретичним осмисленням навчання молодою людиною. Підвищення особистісного статусу студента через мотивацію до збереження здоров’я ґрунтується на гуманістичних принципах, що відображаються у виникненні таких нових понять, як: психолого-педагогічна підтримка, психолого-педагогічний супровід, особистісний образ молодої людини, суб’єктний досвід особистості. Критеріями виховання є соціальний досвід, позитивні якості особистості. До складу соціального досвіду, крім знань про суспільство, належать знання про різні види соціальної діяльності та способи їх здійснення. Наукова новизна статті полягає у висвітленні впливу сучасного виховання, навчання на мотивацію студента, інтерес до самозбереження здоров’я через мотивацію підвищення особистісного статусу. Окреслено технології формування особистісного статусу студента через мотивацію до збереження здоров’я. Доведено, що підвищення особистісного статусу студента через мотивацію до збереження здоров’я сприяє соціалізації людини в процесі її міжособистісної взаємодії. Позитивно мотивована людина з високим авторитетом сприяє своїми досягненнями розвитку України.

Ключові слова: мотивація; інтерес; педагогічний процес; статус; здоров’я; соціалізація; соціальний досвід; самовиховання.

Психологічні особливості правоохоронної діяльності під час російської воєнної інтервенції

Вікторія БОГУСЛАВСЬКА — 2024-07-17

Анотація. Метою статті є аналіз психологічних особливостей професійної діяльності поліцейських в умовах воєнного стану. Акцентовано на висвітленні можливих психологічних наслідків виконання посадових обов’язків під час російської воєнної інтервенції, що можуть бути прирівняні до професійної діяльності під час воєнного протистояння. Актуальність досліджуваної проблематики зумовлена поточною складною військово-політичною обстановкою в нашій державі, що поєднується з необхідністю забезпечення високої продуктивності та якості діяльності правоохоронної системи. Застосовано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення інформації з наукових джерел. З-поміж основних результатів проведеного теоретичного дослідження виокремлено такі: 1) сформульовано авторське визначення професійної діяльності; 2) визначено сукупність характеристик правоохоронної діяльності в мирний час і в період воєнного стану; 3) виокремлено психологічні наслідки правоохоронної діяльності в напружених умовах ворожої воєнної інтервенції. Будь-яку професійну діяльність визначено як різновид кваліфікованої та затребуваної в суспільстві діяльності, що потребує відповідної підготовки, а також супроводжується інтенсивним напруженням фізичних і розумових сил у процесі виконання, дає змогу реалізувати знання, уміння, навички та здібності працівника, є джерелом його морального та матеріального добробуту. Встановлено, що професійна діяльність правоохоронця вирізняється високим ступенем соціальної відповідальності, консервативністю ціннісних орієнтацій, жорсткою регламентацією умов її здійснення, входженням працівника в уже сформовану організаційну структуру, у межах якої він має підпорядковуватися вже формалізованим нормам і правилам діяльності, дотримуватися вимог законодавства. Визначено, що правоохоронна діяльність як у мирний, так і у воєнний час завжди пов’язана з ризиком для життя та здоров’я. Однак у воєнний час їй притаманні вищий рівень стресогенності, значний потенціал психологічної травматизації, що негативно позначається на перебігу пізнавальних психічних процесів і загальному психоемоційному стані працівника. Тривала робота в таких умовах може призвести до трансформації особистості правоохоронця. Практична цінність здійсненого дослідження полягає в можливості розроблення дієвих заходів психологічної допомоги для поліцейських, а також визначення індивідуально-психологічних рис, що мають бути сформовані в поліціантів для ефективного виконання посадових обов’язків в умовах воєнного стану.

Ключові слова: правоохоронна діяльність; особистісний ресурс; стресостійкість; психологічна готовність; екстремальні умови; воєнний стан.

Особливості проведення допиту свідків і потерпілих під час розслідування порушення законів та звичаїв війни

Олександр ЖОВТЮК — 2024-07-17

Анотація. Одним із головних завдань нашої держави є відсіч збройної агресії Російської Федерації, поновлення порушених прав і свобод українських громадян, забезпечення принципу невідворотності відповідальності винних у вчиненні воєнних злочинів в Україні. За цих обставин постає необхідність досудового розслідування воєнного злочину за ст. 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни» та проведення важливої слідчої (розшукової) дій – допиту свідків і потерпілих у кримінальному провадженні. Метою статті є дослідження тактичних і психологічних особливостей проведення допиту свідків та потерпілих під час розслідування порушення законів і звичаїв війни. З метою її досягнення виконано такі завдання: висвітлено тлумачення допиту на сучасному етапі розвитку законодавства, науки і практики; схарактеризовано розслідування порушення законів та звичаїв війни; сформовано тактичні й психологічні особливості проведення допиту свідків і потерпілих під час розслідування порушення законів та звичаїв війни. Для виконання поставлених завдань, окрім філософських методів і методів формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція), було використано спеціально-правові методи (порівняльно-правовий, системно-структурний) та метод системного аналізу. Для судового розгляду порушення законів і звичаїв війни, зокрема як для судів України, так і Міжнародного кримінального суду, основним завданням є встановлення причиново-наслідкового зв’язку між винними діями країни-агресора та наслідками, які були спричинені протиправними діяннями. З огляду на ці особливості, необхідною є ретельна робота з доказовою базою, зокрема документування та розслідування воєнних злочинів, відповідно до міжнародних стандартів, що реалізується шляхом проведення допитів свідків і потерпілих у кримінальних провадженнях за ст. 438 Кримінального кодексу України. Доведено, що тактичні та психологічні особливості проведення допиту свідків і потерпілих під час розслідування порушення законів та звичаїв війни мають враховувати індивідуальні риси допитуваних осіб.

Ключові слова: права людини; міжнародний злочин; кримінальне провадження; слідча (розшукова) дія; криміналістичне забезпечення; воєнний стан.

Соціально-психологічні аспекти протиправної поведінки військової службової особи

Іван КОСТЮК — 2024-07-17

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена низкою аспектів, які мають практичне значення. По-перше, протиправна поведінка військових службових осіб має потенціал негативного впливу на ефективність функціонування військових структур, що створює безпосередню загрозу для оборонно-безпекових інтересів держави. Тому аналіз соціально-психологічних аспектів цієї поведінки має важливе практичне значення для забезпечення дисципліни та законності у військових структурах. По-друге, широке використання нових технологій, зміни в соціальному середовищі й інші соціально-психологічні фактори впливають на виникнення нових форм протиправної поведінки серед військовослужбовців. Тому постійне оновлення знань про соціально-психологічні аспекти цієї проблематики допоможе розробити ефективніші стратегії запобігання кримінальним правопорушенням у військовій сфері правовідносин. Основна мета цього дослідження полягає в аналізі соціально-психологічних аспектів, які впливають на виникнення та розвиток протиправної поведінки серед військових службових осіб. Це передбачає вивчення факторів, що позначаються на формуванні моральних та етичних цінностей у військовому середовищі, а також виявлення психологічних механізмів, що є основою протиправних вчинків військових службових осіб. На підставі таких даних на державному рівні можна розробити ефективні стратегії превенції та вдосконалити психологічну підготовку військовослужбовців для забезпечення високого рівня дисципліни, законності й дотримання правових норм у військовому середовищі. Методологічну основу дослідження становлять підходи, які охоплюють квалітативні та кількісні дослідження, що дають змогу зібрати та проаналізувати дані про соціально-психологічні фактори та їх вплив на протиправну поведінку. Соціологічний та психологічний аналіз надає можливість дослідити соціальні та психологічні механізми, що впливають на поведінку військовослужбовців. Аналіз правових норм, що регулюють військову діяльність та дисципліну, а також аналіз даних емпіричних спостережень дають змогу зрозуміти мотивацію протиправної діяльності військових службових осіб. Окрім зазначеного, наукова новизна та практична значущість цієї статті полягає не лише в науковому аспекті, а й у розумінні мотивацій перевищення військовою службовою особою владних чи службових повноважень. Вивчення цих мотивів допоможе уповноваженим службовим особам правильно оцінити протиправні дії військової службової особи, що своєю чергою сприятиме ефективному виконанню завдань кримінального провадження.

Ключові слова: девіантність; дезорганізація; кримінальне правопорушення; мотиви; розслідування; класифікація.

Психологічні аспекти критеріїв допустимості тактичних прийомів

Євген ПАЗЮК — 2024-07-17

Анотація. Метою статті є висвітлення критеріїв допустимості тактичних прийомів під час реалізації слідчих (розшукових) дій. Методологічний інструментарій обрано відповідно до окресленої мети, специфіки об’єкта й предмета дослідження. Для вирішення поставлених задач і досягнення мети застосовано сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що дозволили всебічно вивчити об’єкт дослідження. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування) дали змогу детальніше усвідомити зміст розглядуваних питань. У дослідженні використано спеціально-правові методи: порівняльно-правовий – під час аналізу норм національного законодавства, наукових категорій, визначень і підходів; метод системного аналізу – для комплексного узагальнення критеріїв допустимості тактичних прийомів. Наукова новизна полягає у виокремленні критеріїв допустимості тактичного прийому з позиції застосування психологічного впливу. Доведено, що питання допустимості тактичного прийому під час реалізації слідчих (розшукових) дій є питанням права. Натомість обставини, які можуть потягнути недопустимість доказу через порушення критеріїв допустимості тактичних прийомів, є питаннями факту. Психологічний вплив, слугуючи складовою тактичного прийому та постійним джерелом формування тактичних рекомендацій, має ґрунтуватися на процесуальних вимогах до проведення певної процесуальної дії. З’ясовано, що належність (як змістова характеристика) та допустимість (як характеристика форми) є властивостями, які притаманні кожному доказу окремо та без яких відповідний матеріал не має бути прийнятий як доказ. Водночас належний доказ не може бути прийнятий, якщо він є недопустимим.

Ключові слова: кримінальне провадження; криміналістична тактика; криміналістика; тактичний прийом; психологічний вплив; допустимість доказів; тактичні прийоми.

Чинники домашнього насильства, вчиненого щодо осіб похилого віку, як вияв девіантної поведінки

Вікторія ПАНАСЮК — 2024-07-17

Анотація. Насильство залишається однією з найпоширеніших форм порушення прав людини, і його причини відображаються в економічній ситуації країни, суспільних нормах, фізичному та психологічному здоров’ї людей. Домашнє насильство можуть вчиняти щодо будь-якого члена сім’ї, проте найчастіше його головними жертвами стають вразливі групи, такі як діти, люди похилого віку, а також особи з обмеженими можливостями. Люди похилого віку, пенсіонери, особи з інвалідністю є однією з найнезахищеніших груп населення, що потребує виявлення причин та умов, які сприяють домашньому насильству. Аналіз випадків насильства стосовно цих груп є ускладненим через відсутність достовірних даних, оскільки чимало випадків залишаються невиявленими або не доведеними в судовому порядку. Чимало людей похилого віку зазнають виявів зневаги, постають перед бідністю, соціальною ізоляцією та відчуженням. Саме через ці фактори вони стають особливо вразливими перед насильством, відчуженість і фізична слабкість роблять їх легкою мішенню для насильника. Ця стаття спрямована на визначення психологічних чинників, які обумовлюють вчинення домашнього насильства щодо осіб похилого віку, а також на дослідження домашнього насильства як вияву девіантної поведінки. Своєю чергою це сприятиме обранню тактики досудового розслідування такої категорії кримінальних правопорушень. Для досягнення мети статті використано загальнонаукові методи системності й комплексності знань, єдності теорії та практики. За допомогою загальнофілософських методів (аналіз і синтез, індукція та дедукція) здійснено понятійну ідентифікацію досліджуваних явищ, визначено їх ознаки, узагальнено та сформульовано відповідні дефініції, логічну побудову структури дослідження. У дослідженні здійснено аналіз психологічних характеристик осіб похилого віку, що стало підґрунтям для визначення їх як вразливої категорії. Також використано метод порівняння та узагальнення, було досліджено індивідуальні характеристики й окреслено загальний психологічний портрет особи кривдника. Виокремлено чинники, які впливають на виникнення девіантної поведінки та вчинення домашнього насильства щодо осіб похилого віку.

Ключові слова: пенсійний вік; протидія; насильство; асоціальна поведінка; досудове розслідування; особа правопорушника.

Психологічні особливості тактики допиту вразливих потерпілих у кримінальному провадженні

Дмитро ПАСІЧНІЧЕНКО — 2024-07-17

Анотація. Метою статті є висвітлення тактико-психологічних аспектів допиту вразливих потерпілих. Методологічний інструментарій обрано відповідно до окресленої мети, специфіки об’єкта і предмета дослідження. Для виконання поставлених завдань і досягнення мети застосовано сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що надали можливість усебічно проаналізувати об’єкт дослідження. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування) дали змогу детальніше усвідомити зміст розглядуваних питань. У дослідженні використано спеціально-правові методи: порівняльно-правовий – під час аналізу норм національного законодавства, наукових категорій, визначень і підходів; метод системного аналізу – для комплексного узагальнення тактичних прийомів під час допиту вразливих потерпілих. Засобами наукового дослідження були наукові праці іноземних й українських авторів, які безпосередньо чи опосередковано здійснювали дослідження питань, що стосуються визначення поняття «вразливі потерпілі», а також криміналістичних рекомендацій щодо них. Наукова новизна полягає у визначенні поняття «вразливі потерпілі» та дослідженні психологічних особливостей проведення допиту за їх участю. Констатовано необхідність розширення сфери застосування протоколу NІСHD не лише під час допиту неповнолітніх, а й під час реалізації цієї слідчої (розшукової) дії за участю осіб, які підпадають під категорію «вразливих».

Ключові слова: кримінальне провадження; криміналістична тактика; криміналістика; тактичний прийом; допит; вразливі потерпілі; міжнародні рекомендації.

Взаємодія під час розслідування кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами в умовах воєнного стану: організаційно-тактичний та психологічний аспекти

Мирослава СКРИНИК — 2024-07-17

Анотація. Метою статті є вивчення організаційно-тактичних та психологічних особливостей взаємодії під час розслідування кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами в умовах воєнного стану. Емпіричну базу дослідження становили результати анкетування слідчих органів досудового розслідування. Висвітлено питання організації взаємодії під час розслідування кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами в умовах воєнного стану, через дослідження його правових, організаційно-управлінських, тактико-криміналістичних і психологічних аспектів. Проаналізовано декілька груп нормативно-правових джерел, що становлять правову основу взаємодії в контексті розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняють організовані злочинні групи в умовах воєнного стану. Констатовано необхідність удосконалення чинного законодавства в частині нормативного визначення поняття «взаємодія». З’ясовано, що основними формами взаємодії слідчого з іншими правоохоронними органами є процесуальні (формальні), регламентовані кримінальним процесуальним законом, і непроцесуальні (неформальні). Виокремлено основні проблеми, які виникають між слідчим та оперативними працівниками під час взаємодії в процесі розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняють організовані злочинні групи в умовах воєнного стану, а також запропоновано шляхи їх подолання. Здійснено класифікацію інших суб’єктів, з якими слідчий організовує взаємодію під час розслідування кримінальних правопорушень, вчинених організованими злочинними групами в умовах воєнного стану. Виокремлено психологічні прийоми організації взаємодії в процесі розслідуванні зазначених кримінальних правопорушень, серед яких: встановлення довіри між слідчим і суб’єктами, яких він залучає; ефективне спілкування (уміння слухати, ставити запитання, виявляти емпатію та використовувати відповідний тон спілкування); гнучкість й адаптивність у взаємодії з різними суб’єктами; робота над конфліктами (слідчий повинен уживати заходів для запобігання та врегулювання конфліктів, сприяти пошуку компромісних рішень.

Ключові слова: методика розслідування; взаємодія; організовані злочинні групи; слідчий; оперативні підрозділи; тактичні прийоми; психологічні прийоми; воєнний стан.

Трансформація інституту сім’ї в сучасних умовах: психолого-правовий аспект

Яна ШУМКО — 2024-07-17

Анотація. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що сім’я має високу персональну значущість, яка є необхідним життєвим осередком, що оберігає, захищає людину. Розвиток нової, незалежної держави України неможливий без зміцнення інституту сім’ї, яка в щоденному досвіді сконцентрувала споконвічні суспільні й особистісні проблеми та цінності. Посідаючи чільне місце в архітектоніці людського буття, вона має систему унікальних духовних і матеріальних цінностей, крізь які сприймається весь світ. Сім’я є основою держави, що утворює базові передумови функціонування соціуму, за допомогою народження дітей і підтримки існування всіх її членів у результаті дії соціальних процесів, оскільки рушійною силою життя є взаємини між чоловіком і жінкою. На сучасному етапі інститут сім’ї переживає соціальну кризу, яку спричинила низка факторів. Головною причиною сімейної проблемності є конфлікти міжособистісного, соціально-побутового, психологічного та фізіологічного характеру, які передусім зумовлені соціально-економічними, суспільно-політичними та моральними умовами життя людей і їхньою здатністю долати труднощі, що виникають у повсякденній реальності. Метою статті є сприяння розвитку відповідальної особистості, зосередження на моральній культурі; висвітлення сутності та змісту поняття інституту сім’ї; науково-теоретичне обґрунтування системи й основних механізмів державного регулювання; висвітлення сучасного стану та проблеми розвитку інституту сім’ї в Україні тощо. Науковою новизною одержаних результатів є те, що на підставі дослідження вивчено й узагальнено теоретичні, організаційно-правові основи та напрями вдосконалення механізмів розвитку інституту сім’ї. Практичне значення статті полягає в розширенні та поглибленні теоретичних знань про розвиток інституту сім’ї в Україні та є спробою вирішення проблемних аспектів практичної реалізації. Ці та інші фактори є підставою для висновків про те, що родинне життя, інститут шлюбу дуже ослабли, особливо в країнах заходу. Інститут сім’ї переживає кризу, занепад і деградацію, зводиться нанівець його основна функція – продовження роду. Також слід враховувати, що відповідно до того, як суспільство безперервно змінюється, так і сім’я повинна змінюватися, пристосовуватися до соціальних змін, оскільки вона є не просто гнучким соціальним інститутом, а одним із постійних факторів людського досвіду.

Ключові слова: сім’я; держава; функції сім’ї; родина; розвиток; проблемні аспекти.