Життєздатність як ресурс самореалізації майбутніх юристів
Анотація
Самореалізація є потребою людини у всебічному розкритті в усіх сферах життєдіяльності. Нові виклики, що постають сьогодні перед молоддю, потребують опанування навичками керування власними ресурсами: здоров’ям, емоційною, мотиваційно-вольовою та когнітивною сферами, життєздатністю для досягнення встановлених завдань. Метою дослідження є аналіз взаємозв’язку показників самореалізації та життєздатності студентів – майбутніх юристів, формування груп з осіб, які мають високий і низький рівень життєздатності, надання характеристики вияву самореалізації в досліджуваних групах. Методологія.
У науковому дослідженні застосовано такі методи: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення й інтерпретація фахових джерел і теоретичних підходів з обраної проблематики); емпіричні (спостереження, опитування, тестування); математико-статистичні. Для обробки емпіричних даних застосовано метод кількісного (кореляційний з використанням комп’ютерної програми статистичної обробки даних SPSS 23.0 for Windows) та якісного аналізу (метод «асів» і «профілів»). У психодіагностичному комплексі використано такі джерела: «Життєздатність людини» (О. О. Рильська) та «Багатовимірний опитувальник самореалізації особистості» (С. І. Кудінов, С. С. Кудінов). Наукова новизна. У дослідженні було висвітлено зміст понять «самореалізація» та «життєздатність»; теоретично обґрунтовано й емпірично підтверджено взаємозв’язок показників життєстійкості та самореалізації; емпірично виявлено типові види самореалізації осіб з різним рівнем життєздатності; доведено ресурсну роль життєстійкості в самореалізації особистості. Висновки. Визначено й емпірично доведено, що для студентів – юристів з високим рівнем життєздатності притаманна гармонійна самореалізація, для якої характерна наявність чіткого уявлення про власні прагнення та шляхи їхньої реалізації. Вони виявляють оптимізм, здоровий раціоналізм, адекватну самооцінку, активність, енергійність, наполегливість, цілеспрямованість, ініціативність, відповідальність, високий життєвий тонус, контроль поведінки, схильність до самоаналізу, прагнення до особистісного зростання, бажання реалізувати себе на благо спільної справи й інших людей. Для групи студентів з низьким рівнем життєздатності характерний інертний рівень самореалізації особистості. Їм притаманні помірність, низький самоконтроль і самоорганізація, апатія, дратівливість, депресивність, агресивність, тривожність, скутість, ригідність поведінки, невпевненість у собі, образливість, несприйняття критики, уникнення відповідальності, зазвичай вони недооцінюють себе, воліють не експериментувати, а йти торованим шляхом, дотримуватися загальновідомих стандартних схем самовираження, є стабільними у звичках, стосунках, захопленнях.
Ключові слова: особистість; студентська молодь; самореалізація; життєздатність; життєстійкість; гармонійна самореалізація; інертна самореалізація.
Завантаження
Посилання
Дуб В. Г. Життєстійкість як умова самоздійснення студента мігранта. Проблеми гуманітарних наук. 2017. Вип. 41. С. 59–69. doi: https://doi.org/10.24919/2312-8437.41.159064.
Галажинский Э. В. Проблема уровней самореализации человека: ценностно-смысловой контекст. Ценностные основания психологической науки и психология ценностей. М. : Ин-т психологии РАН, 2008. С. 123–147.
Головаха Е. И. Жизненная перспектива и ценностные ориентации личности. Психология личности. СПб. : Питер, 2003. С. 256–268.
Коханова О. П., Столярчук О. А. Особистісний потенціал як засіб самореалізації сучасної молоді. Актуальні проблеми психології. Психологія обдарованості. 2019. Вип. 15. Т. 4. С. 189–196. doi: https://doi.org/ 10.32843/2663- 5208.2020.13-2.24.
Коростылева Л. А. Психология самореализации личности: затруднения в профессиональной сфере : монография. СПб. : Речь, 2005. 222 с.
Кравчук С. Л. Психологічні особливості життєстійкості особистості у зв’язку з її цінностями самоактуалізації. Проблеми сучасної психології. 2014. Вип. 25. С. 152–166. doi: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2014-25.%p.
Кудинов С. И. Психологические особенности самореализации личности сотрудников органов внутренних дел. Вектор науки Тольяттинского государственного университета. 2017. № 1 (28). С. 64–72. (Серия «Педагогика, психология»). doi: https://doi.org/10.18323/2221-5662-2017-1-67-72.
Кудинов С. И., Кудинов С. С. Разработка методики исследования самореализации личности. Высшая школа: опыт, проблемы, перспективы : материалы Х Междунар. науч.-практ. конф. / под ред. С. И. Кудинова. М. : Перо, 2017. С. 3–18.
Кудинова И. Б., Белоусова С. С. Взаимосвязь духовно-нравственного самосознания и самореализации личности в период взрослости. Вестник Российского университета дружбы народов. 2017. № 1. Т. 14. С. 38–51. (Серия «Психология и педагогика»). doi: https://doi.org/10.22363/2313-1683-2017-14-1-38-51.
Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой регуляции. М. : Смысл, 2003. 286 с.
Maddi S. R., Khoshaba D. M. Hardiness and Mental Health. Journal of Personality Assessment. 1994. No. 63. Р. 265–274. doi: https://doi.org/10.1207/s15327752jpa6302_6.
Махнач А. В., Лактионова А. И. Жизнеспособность подростка: понятие и концепция. Психология адаптации и социальная среда: современные подходы, проблемы, перспективы / отв. ред. Л. Г. Дикая, А. Л. Журавлев. М., 2007. 624 с. doi: https://doi.org/10.4135/9781412976312.
Максименко С. Д., Осьодло В. І. Структура та особистісні детермінанти професійної самореалізації суб’єкта. Проблеми сучасної психології. 2010. Вип. 8. С. 3–19. doi: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2010-8.%p.
Маслоу А. Мотивация и личность. 3-e изд. / пер. с англ. СПб. : Питер, 2008. 352 с.
Пінська О. Л. Теоретичні засади проблеми особистісної самореалізації як психологічного феномену. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. 2018. № 1 (15). С. 36–41. (Серія «Педагогіка і Психологія»). doi: https://doi.org/10.32342/2522-4115-2018-0-15-36-41.
Просандєєва Л. Є. Творчість як засіб самореалізації особистості в період дорослішання. Психологічний часопис. 2018. № 6. С. 155–166. doi: https://doi.org/10.31108/1.2018.6.16.
Richardson G. The metatheory of resilience and resiliency. Journal of Clinical Psychology. 2002. No. 58 (3). P. 307–321. doi: https://doi.org/10.1002/jclp.10020.
Rogers C. The Actualizing Tendency in Relation to «Motives» and to Consciousness / in: M. R. Jones (Ed.). Lincoln : University of Nebraska Press, 1963. Р. 1–24.
Rutter M. Resilience in the face of adversity. British Journal of Psychiatry. 1985. Issue 6. Vol. 147. P. 598–611. doi: https://doi.org/10.1192/bjp.147.6.598.
Рыльская Е. А. Психология жизнеспособности человека : дис. … д-ра психол. наук : 19.00.01. Ярославль, 2014. 446 с.
Ungar M., Clark S. E., Kwong W.-M., Makhnach A., Cameron C. A. Studying resilience across cultures. Journal of Ethnic and Cultural Diversity in Social Work. 2005. Vol. 14. No. 3/4. P. 1–19. doi: https://doi.org/10.1300/J051v14n03_01.
Van der Kleij R., Molenaar D., Schraagen J. M. (2011). Making teams more resilient: effects of shared transformational leadership training on resilience. Proceedings of the Human Factors and Ergonomics Society 55th Annual Meeting. 2011 No. 55 (1). P. 2158–2162. doi: https://doi.org/10.1177/1071181311551450.
Переглядів анотації: 454 Завантажень PDF: 453
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
