Брехня та обман як способи захисту інформації, що приховується

Анотація

Висвітлено психологічні аспекти феноменів правди та неправди. Обґрунтовано, що відносно поняття «правда» більш загальною є філософська категорія «істина». Істина – кінцева мета пізнання, що передбачає здатність системи суджень відображати об’єктивну, незалежну від суб’єкта реальність; підтверджене практикою адекватне відображення суб’єктом об’єктивної дійсності. Правда – атрибут каналу комунікації, тобто повідомлення, що відображає об’єктивний стан речей. Проаналізовано сутність і співвідношення понять «брехня» та «обман». Аргументовано, що антиподом правди є неправда, що може бути представлена трьома формами: неумисна (несвідома дезінформація, коли об’єктивна картина світу й картина світу комунікатора не збігаються), умисна (свідома дезінформація, викривлення інформації) та напівправда (свідоме повідомлення лише певної частини інформації й замовчування іншої). Усі вони існують на феноменологічному рівні як продукт мисленнєво-мовленнєвої діяльності суб’єкта, що не відповідає дійсності, тобто становлять когнітивно-емоційні феномени. Обман – це процесуальний (конативний, поведінковий) компонент неправди, тобто дія або вчинок. Обман полягає в передаванні неумисної та умисної неправди, а також напівправди. Натомість слово «брехня» не є науковою категорією; це – побутовий корелят будь-якої неправди, значення якого коливається в досить широких межах і має виражене емоційно-моральне забарвлення, що не дає змоги здійснювати його методологічно коректне дослідження. Визначено особистісні та ситуативні детермінанти обману. До перших належить низька стресостійкість, підвищена тривожність, невротичність, а також схильність до вчинення антисоціальних дій; у екстерналів більше виражені тенденції до брехні, ніж в інтерналів. Не встановлено значущих кореляційних зв’язків між оцінками за «шкалами брехні» особистісних опитувальників, рівнем інтелекту й освітою. Ситуативними чинниками визнано конкретні життєві обставини.