Психологічні погляди Піфагора
Анотація
Метою статті є спроба відновити належне місце психологічного вчення Піфагора в історії психології.
У цьому контексті автор уточнює витоки психології, досліджуючи науковий спадок Піфагора – першого європейського мислителя, філософа, ученого, творця універсальної системи знань, де вперше було представлено і психологію. Методологією дослідження є заперечення автором «пірамідальності» методологій та обстоювання «горизонтального» поліметодологічного підходу, де творцем методології та методики наукового дослідження є науковець. Крім того, автор під час написання статті використав логічну методологію, а також метод герменевтики й історичний метод. Представлений матеріал вирізняється науковою новизною, оскільки в історії психології постать цього мислителя здебільшого оминають увагою. Згадок про Піфагора майже немає. Висновки. Відомості про творчу спадщину Піфагора суперечливі. Іноді стверджують, що він нічого не писав, в інших джерелах зазначено, що Піфагор написав три, шість, вісімнадцять трактатів. Однак фактом є те, що в усіх переліках його творів зазначено трактат
«Про душу», текст якого до нас дійшов. Аналіз цього трактату дає підстави вважати Піфагора першовідкривачем психології та її місця в системі наук. Очевидно, що в низці інших питань Платон, Арістотель, Емпедокл, Демокріт та інші античні мислителі творчо використали спадщину Піфагора, зокрема й ту її частину, яка стосується психології.
Ключові слова: психологія; душа; відчуття; мислення; свідомість; психіка.
Завантаження
Посилання
Большая психологическая энциклопедия / [А. Б. Альмуханова и др.]. М. : ЭКСМО, 2007. 544 с.
Аристотель. Сочинения в четырех томах. М. : Мысль, 1976. Т. 1. 550 с.
Блаватская Е. П. Теософский словарь. М. : Золотой век, 1994. 599 с.
Brumbaugh R. S. Genetic theory in the Pythagorean school. Journal of Heredity. 1952. Vol. 43. Issue 2. P. 86–88. doi: 10.1093/oxfordjournals.jhered.a106276.
Ferrari M. Review of the book «Psychology: Pythagoras to present» by J. C. Malone. Canadian Psychology. 2010. Vol. 51. Issue 3. P. 216. doi: 10.1037/a0020347.
Халапсис А. В. Виза на небеса: Орфей, Пифагор и бессмертие. ScienceRise. 2016. № 8 (1). С. 60–65. doi: 10.15587/2313-8416.2016.75516.
Hawking S. W. Brief answers to the big questions. London : Hodder & Stoughton, 2018. 256 p.
Hergenhahn B. R. Pythagoras. An Introduction to the History of Psychology. 6th ed. Belmont : Wadsworth, Sengage Learning Inc., 2009. P. 34–35.
Kaku M. Physics of the Future: How Science Will Shape Human Destiny and Our Daily Lives by the Year 2100. Washington : Amazon, 2012. 480 p. doi: 10.5860/choice.49-0926.
Лаэртский Д. О Жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М. : Мысль. 1979. 620 с.
Лебедев А. В. Фрагменты ранних греческих философов. М. : Наука, 1989. Ч. 1 : От этических теокосмогоний до возникновений атомистики. 576 с.
Липов А. Н. О «несоизмеримых сущностях» в философии пифагорейцев. К философским основаниям иррациональных пропорций в науке и культуре. Философская мысль. 2018. № 11. С. 93–110. doi: 10.25136/2409-8728.2018.11.26855.
Luchte J. Pythagoras and the Doctrine of Transmigration: Wandering Souls. Continuum: Studies in Ancient Philosophy. 1th ed. London ; Oxford : Bloomsbury Publ., 2009. 224 p.
Malone J. C. Jr. Psychology: Pythagoras to Present. Cambridge : The Mit Press, 2009. 576 p.
Michell J. Qualitative research meets the ghost of Pythagoras. Theory & Psychology. 2011. Vol. 21. Issue 2. P. 241–259. doi: 10.1177/0959354310391351.
Murphy G. Pythagorean number theory and its implications for psychology. American Psychologist. 1967. Vol. 22. Issue 6. P. 423–431. doi: 10.1037/h0024694.
Пифагор. Золотой канон. Фигуры эзотерики. М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. 448 с.
Ременць В. А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження : навч. посіб. Київ : Либідь, 2005. 916 с.
Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів / під кер. В. Б. Шипаря. Харків : Прапор, 2009. 672 с.
Психологічна енциклопедія / авт.-упоряд. О. М. Степанов. Київ : Академвидав, 2006. 424 с.
Переглядів анотації: 699 Завантажень PDF: 558
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
