Психологічна сутність категорій «неправда» та «брехня» в межах інтерпретації результатів поліграфологічних досліджень
Анотація
Наукову статтю присвячено психологічному аналізу особливостей диференціації понять «неправда» та «брехня» в наукових дослідженнях українських й іноземних фахівців-психологів. У межах теоретичного аналізу цієї проблеми було розглянуто основні положення наявних у сучасній психологічній науці теорій брехні. Першоджерелами аналізу стали класичні в зазначеній предметній галузі праці К. Ф. Бонда, В. В. Знакова, П. Екмана, В. П. Казміренка, K. Khalmetski, D. Sliwka, E. Feess, F. Kerzenmacher, Т. Левіна, А. Мехрабіана, О. Фрай, У. Фрізена та ін. Такий розгляд дав змогу окреслити психологічні чинники й витоки, що визначають брехню: біологічні, особистісні, ситуативні. Брехня та неправда об’єктивні за своєю суттю, і це надає можливість стверджувати, що вони обґрунтовано можуть бути предметом наукового (поліграфологічного) дослідження та оцінки. Метою статті є спроба розмежувати психологічне тлумачення сутності понять «неправда» і «брехня» в межах інтерпретації результатів поліграфологічного дослідження. Методологія. Під час підготовки статті використано окремі загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, зокрема: історичний, феноменологічний, порівняльний, системний, функціональний, узагальнення. Наукова новизна. Відмітними ознаками брехні, на яких необхідно акцентувати увагу поліграфологу, є такі: факт викривлення істини (брехня є об’єктивним продуктом мовленнєвої діяльності суб’єкта щодо фальсифікації інформації); прагнення ввести в оману (навмисність брехні визначає певну мету і створює мотивацію для її досягнення); усвідомленість акту брехні (здатність правильно орієнтуватися в ситуації, визначаючи власну поведінку, і безперервно відслідковувати актуальні переживання); інструментальний характер (брехня є засобом досягнення мети, тобто брехня стає для суб’єкта одним з елементів комунікативного арсеналу, що зорієнтований на прогнозований результат дій); доцільність (метою використання брехні може слугувати прагнення одержання матеріальної та психологічної вигоди (власної, соціально-репутаційної тощо). Виокремлені ознаки доцільно об’єднати в три характерні ознаки брехні: факт викривлення істини; довільність; доцільність. Висновки. У реальній дійсності фахівцю-поліграфологу надзвичайно складно відчути тонку грань, що відділяє брехню від неправди, і визначити не тільки об’єктивні піки поліграм, а й детермінувати їхні істинні мотиви, прагнення та наміри особи. Водночас саме розв’язання цього складного завдання може бути доречною відповіддю на закиди щодо об’єктивності інструментальних методів визначення провини чи невинуватості особи у вчиненні правопорушення.
Ключові слова: поліграф; неправда; брехня; обман; істина; омана.
Завантаження
Посилання
Bogaard G., Meijer E. H., Vrij A., Merckelbach H. Strong, but wrong: Lay people’s and police officers’ beliefs about verbal and nonverbal cues to deception. Plos One. 2016. No. 11 (6). doi: https://doi.org/10.1371/journal.pone.0156615.
Colwell L. H., Miller H. A., Miller R. S., Lyons P. M. US police officers’ knowledge regarding behaviors indicative of deception: Implications for eradicating erroneous beliefs through training. Psychology, Crime & Law. 2006. No 12. P. 489–503. doi: https://doi.org/10.1080/10683160500254839.
Denault V., Plusquellec P., Jupe L. M., St-Yves M., Dunbar N. E., Hartwig M., Koppen P. J. The analysis of nonverbal communication: The dangers of pseudoscience in security and justice contexts. Anuario de Psicología Jurídica. 2020. No. 30. P. 1–12. doi: 10.5093/apj2019a9.
Фрай О. Ложь. Три способа выявления. Как читать мысли лжеца, как обмануть детектор лжи : руководство. СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. 284с.
Грачев В. Г., Мельник И. К. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия : науч. изд. М. : Ин-т философии РАН, 1999. 235 с.
Hauch V., Sporer S. L., Michael S. W., Meissner C. A. Does training improve detection of deception? A meta-analysis. Communication Monographs. 2016. No. 43. P. 283–343. doi: https://doi.org/10.1177/0093650214534974.
Ильин Е. П. Психология общения и межличностных отношений : монография. СПб. : Питер, 2009. 576 с.
Kazmirenko V. Lies and Deception as a Means of Protecting Information which is Hidden. Юридична психологія. 2018. № 2. С. 20–29.
Крогиус Н. В. Правда о лжи: проблема рефлексии. Известия Саратовского университета. 2009. Т. 9. Вып. 3. С. 105–110. (Серия «Философия. Психология. Педагогика»).
Липманн О., Адам Л. Ложь в праве : монография / предисл. и пер. А. Е. Брусиловский. Харьков : Юрид. изд-во Украины, 1929. 189 с.
Mann H., Garcia-Rada X., Houser D., Ariely D. Everybody else is doing it: Exploring social transmission of lying behavior. Plos One. 2014. No. 9 (10). doi: https://doi.org/10.1371/journal.pone.0109591.
Masip J. Deception detection: State of the art and future prospects. Psicothema. 2017. No. 29. P. 149–159. doi: https://doi.org/10.7334/psicothema2017.34.
Мелитан К. Психология лжи : монография. М.–СПб. : АСТ ; Сова, 2007. 214 с.
Штерн В. Изучение свидетельских показаний. Проблемы психологии. Ложь и свидетельские показания. 1922. Вып. 1. С. 40–72.
Симоненко С. И. Психологические основания оценки ложных и правдивых сообщений : дис. … канд. психол. наук : 19.00.05. М. : РГБ, 2003. 117 с.
Vrij A., Hartwig M., Granhag P. A. Reading lies: Nonverbal communication and deception. Annual Review of Psychology. 2019. No. 70. P. 295–317. doi: https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010418-103135.
Знаков В. В. Неправда, ложь и обман как проблемы психологии понимания. Вопросы психологии. 1993. № 2. С. 9–16.
Переглядів анотації: 326 Завантажень PDF: 1003
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.